Словник Української Мови
Буква
1. Невеликий річковий або прибережний рибальський човен, поширений на Дунаї, Дністрі та Північному Причорномор’ї, часто з одним вітрилом.
2. Розмовне, часто жартівливе або грубувате позначення човна або судна, що перебуває у поганому стані або викликає недовіру.
3. У переносному значенні, у виразі “каюк (комусь/чомусь)” — кінець, загибель, руйнація (наприклад, “Йому каюк”, “Проекту каюк”).
Приклад 1:
Гули сі так небораки, Харона, плачучи, прохали, До його руки простягали, Щоб взяв з собою на каюк, Но сей того плачу байдуже, На просьби уважав не дуже: Злий з сина був старий дундук. І знай, що все веслом махає, І в морду тиче хоч кому, Од каюка всіх одганяє, А по вибору своєму Потрошечку в човен саджає І зараз човен одпихає, На другий перевозить бік: Кого не візьме, як затнеться, Тому сидіти доведеться, Гляди – і цілий, може, вік.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Бо як пiймають коновода, то вже так його катують, що, буває, тут йому й каюк. Нi, нехай йому всячина!
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”
Приклад 3:
А то й каюк дiдовi був би. I то з мiсяць у лiкарнi пролежав, та й тепер кволиться.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”