Словник Української Мови
Буква
Каючок — зменшувально-пестлива форма від іменника “каюк”, що вживається в розмовній мові для позначення смерті, загибелі, кінця чогось, часто у фразеологізмі “прийшов/прийшовся каючок (комусь, чомусь)”.
Каючок — власна назва, прізвисько або ім’я персонажа в усній народній творчості, казках або літературних творах, що походить від назви птаха каюк (мартина).
Приклад 1:
Козацький довбанка-каючок від несподіванки, що впав на воду, ніби аж скрикнув, і його довге й вузеньке дно ляснуло в тиші об течію так, що срібними іскрами вилетіла з-під нього не лише сонна риб’яча дрібнота, а й збудились далекі темні орли на плечах кам’яної баби в степу за чорними вигибами горбів під Малим Возом… Дем’ян віддав Петрові лопату і, тримаючись за його плече, ступив на хитке і непевне дно. Каючок затремтів, завихляв боками, Дем’ян злякався і сів у ньому навпочіпки.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”