каяття

Приклад 1:
Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить і кисне, як солома, в воді холодній марної досади, під пізніми дощами каяття. Ти кажеш — каяття?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Зострiне iскру – згорить не борючись, а потiм з нього лишиться чорний згар та сивий попiл. Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить i кисне, як солома, в водi холоднiй марної досади, пiд пiзнiми дощами каяття. Ти кажеш – каяття? Спитай березу, чи кається вона за тiї ночi, коли весняний вiтер розплiтав їй довгу косу? Р у с а л к а А чого ж сумує? Що милого не може обiйняти, навiки пригорнути довгим вiттям. Р у с а л к а Чому? Бо милий той – весняний вiтер. Р у с а л к а Нащо ж було кохати їй такого? Бо вiн був нiжний, той весняний легiт, спiваючи, їй розвивав листочки, милуючи, розмаяв їй вiночка i, пестячи, кропив росою косу… Так, так… вiн справжнiй був весняний вiтер, та iншого вона б не покохала. Р у с а л к а Ну, то нехай тепер жалобу спустить аж до землi, бо вiтра обiйняти повiк не зможе – вiн уже пролинув. (Тихо, без плеску, вiдпливає вiд берега i зникає в озерi). знов похилилась, довгi чорнi коси упали до землi.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 3:
Вiн в подобi людськiй упав менi до нiг, мов ясень втятий… I з долу вгору вiн до мене звiв такий болючий погляд, повний туги i каяття палкого, без надiї… Людина тiльки може так дивитись!.. Я ще до мови не прийшла, як вiн схопивсь на рiвнi ноги, i вiд мене тремтячими руками заслонився, i кинувся, не мовлячи нi слова, в байрак терновий, там i зник з очей. Л i с о в и к I що ж тепер ти думаєш робити? Не знаю… Я тепер, як тiнь, блукаю край сеї хати. Я не маю сили покинути її… Я серцем чую – вiн вернеться сюди… Лiсовик мовчки журливо хитає головою.
— Українка Леся, “Лісова пісня”