Древослів

Словник Української Мови

каракуль

Буква

1. Цінна хутрова шкурка, знята з новонароджених або 1-3-денних ягнят каракульської породи овець, що має характерні щільні завитки різної форми та відтінків (чорного, сірого, коричневого кольору).

2. Порода овець (каракульська), що походить з Середньої Азії, яку розводять переважно для отримання зазначених хутрових шкурок.

3. Тканина (зазвичай шовкова або напівшовкова) з характерними короткими завитками-петельками на поверхні, що нагадують завитки хутра каракуль; використовується для пошиття верхнього одягу.

Приклади вживання

Приклад 1:
Іранці носили різновид довжелезного каптана з довгими рукавами й відкладним коміром, під нього одягали довгу (до колін) сорочку, а поверх нього на лівому плечі прикріплювали барсову чи, за бідністю, каракулеву шкуру (звичай носити на плечі каракуль зберігся в гірських пастухів Азербайджану дотепер). Усі чоловіки в Ірані носили штани (в епоху Ахеменідів їх перейняли й інші народи Передньої Азії).
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Частина мови: іменник (однина) |

Більше записів