1. Який має каракулі, тобто густу, кучеряву шерсть (переважно про вівців).
2. Уживається як складова частина власних назв порід овець, наприклад, вівця каракульської породи.
каракатий
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: прикметник () |
Древослів
Словник Української Мови