1. У юдаїзмі — особливий спосів співу чи речитативу при читанні священних текстів (Тори, Пророків) у синагозі, що регулюється системою спеціальних мелодійних формул (тропів) та графічних знаків (теамім), які вказують на наголос, інтонацію та розділення фраз.
2. У музикознавстві — техніка гри на струнних інструментах (особливо на скрипці), при якій один довгий звук виконується безперервним коливанням смичка, що створює ефект тремоло або вібрації, подібний до співу голосом (кантілени).