Словник Української Мови
Буква
1. Сукупність каменів, гальки, щебеню, що зустрічаються на поверхні землі або є матеріалом для будівництва, мощення тощо.
2. Природні утворення з каменю (скелі, брили, підводні перешкоди), що становлять особливість ландшафту або утруднюють рух.
3. Коштувальні камені, самоцвіти, що використовуються для прикрас.
4. (у мед.) Конкременти, патологічні кам’яні утворення в органах (ниркове каміння, жовчне каміння).
Приклад 1:
Перше Нас матуся положила і м’якенько постелила, бо на ріння, на каміння настелила баговиння і лататтям повкривала, і тихенько заспівала: «Люлі-люлі-люлята, засніть, мої малята!» Друге Чого ж ти тут шугаєш? Перше Кого ти тут шукаєш?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
V Слухають дівчата, да аж сумно їм стало; слухає Орися, да вже боїться й глянуть на каміння, що простяглось купою через річку. Вже їй здається, що то справді не каміння і вода шумить якось не так, як вода… Засмутив зовсім дівчат старий Грива.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”
Приклад 3:
Многоцінне каміння яскріє і свіргоче йому на руках, і на застібках, і на піхвах прип’ятої до лівого боку дамаської шаблі. I криклива пишнота, і вираз обличчя, що довчасно злиняло на розпусних ночах, і хітливі безсоромні очі, і млява, знесилена постава — нагадували швидше фігуру знудженої повії, ніж мужнього ватага Посполитої речі.
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”