к

1. Одинадцята літера українського алфавіту, що позначає задньоязиковий глухий зімкнено-проривний приголосний звук [к].

2. Позначення, символ або скорочення, що починається з цієї літери (наприклад, у фізиці: К — позначення кельвіна, у бібліографії: К. — скорочення від імені Кирило).

Приклади:

Приклад 1:
К.: КУЕТТ, 2004.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”

Приклад 2:
1.0 — створення файлу (верстка, вичитування) — mirabel.lv, листопад 2025 Михайлина Коцюбинська Книга Споминів УДК 94(477)’19/…’.093.3 + 821.161.2.092+82-5 К 754 Це видання підтримано фондом OSI-Zug спільно з Центром видавничого розвитку Інституту відкритого суспільства (Будапешт) та Міжнародним Фондом «Відродження» (Київ), а також Канадським Інститутом Українських Студій Альбертського університету (з Меморіального фонду ім. Марусі Онищук та Іванка Харука та з фондів Програми дослідження Східної України ім.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 3:
Г. К. Принагідно хотілося б звернути увагу на виняткову цінність для нашої культури багатющої епістолярної спадщини Кочура — це той скарб, який треба не лише зберігати (добре вже те, що він зосереджений у надійних стінах ірпінського музею і чекає на своїх дослідників), а й осмислювати, опрацьовувати, публікувати — знов-таки як важливий чинник української культури XX ст. На черзі також видання збірки спогадів.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”