ІЗОКЕФАЛІ́ЗМ, -у, чол., мист. Принцип композиції в образотворчому мистецтві (переважно в давньогрецькому та давньоєгипетському рельєфі та живопису), за яким голови всіх зображених фігур, незалежно від їхнього росту чи положення, розташовуються на одній горизонтальній лінії.
ізокефалізм
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |