ІЗОДО́МІЯ, ї, жін., спец. 1. Спосіб кладки стін з однакових за розміром прямокутних каменів або цегли, укладених горизонтальними рядами з перев’язкою швів, характерний для античного та візантійського будівництва.
2. Симетричне розташування елементів у будові, за якого всі частини мають однакову будову та розміри.