І́ЖИЦЯ, іменник жіночого роду.
1. Назва останньої літери церковнослов’янської та деяких слов’янських абеток (Ѵ, ѵ), що вживалася для передавання звука [і] в запозичених словах грецького походження.
2. заст., рідко. Те саме, що й і́жиця у значенні «назва літери»; уживається як символ чогось застарілого, маловідомого або найостаннішого в ряду (у виразах на кшталт «від аза до іжиці» — від початку до кінця).