1. Стос. до ієрогліфа, ієрогліфів; який є ієрогліфом; який складається з ієрогліфів, записаний ієрогліфами (про писемність, текст тощо).
2. перен. Який важко піддається прочитанню, розумінню; незрозумілий, загадковий (про почерк, знаки, символи).
ієрогліфічний
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Самостійним видом ханьського мистецтва була графіка, точніше — ієрогліфічний краснопис, вершиною якого стала творчість Ван Січжі в IV ст. до н. е. Вже в давнину китайці називали цього майстра графічної мініатюри «богом краснопису», таким відточеним було його мистецтво.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Частина мови: прикметник () |