ІВАН — 1. Чоловіче особове ім’я. 2. У народній традиції — узагальнена назва українця, представника українського народу (часто в сполученні «Іван-селянин»). 3. У ботаніці — народна назва деяких видів рослин, зокрема іван-чай (кипрей вузьколистий). 4. У складі фразеологізмів: Іван, що не пам’ятає рідства — про людину, яка зрікається свого походження, традицій чи батьківщини.
іван
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Моя вчителька музики подарувала мені кілька старих — ще дореволюційного видання — клавірів опер («Жизнь за царя», як первісно називався «Іван Сусанін», «Руслан і Людмила», «Євгеній Онєгін», «Фауст», «Кармен»), тож улюблені арії й оркестрові фрагменти я виконувала сама для себе, домальовуючи в уяві те, чого не можна знайти в нотах. Іще був у мене улюблений нотний фоліант — зібрання увертюр Бетговена, Моцарта, Вебера, Россіні та ін., перекладених для виконання в чотири руки.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою. II Гостей у Івана повна хата, ґазди і ґаздині.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 3:
СЕРІЯ «ДОЖОВТНЕВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА» * ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ 1982, 320 с, ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 1982, 544 с. 1983, 640 с. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII ст.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Частина мови: t.d. () |