Словник Української Мови
Буква
ІУ́ДА, и, чол.
1. За євангельським переказом — один із дванадцяти апостолів, який зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків.
2. уживається як загальна назва, переносно. Зрадник, людина, яка підступно та з корисливих мотивів зраджує друзів, спільників або свою спільноту; запроданень.
Приклад 1:
23 Іуда 65 Іщенко 119, 147 Іщук М. 20, 119 К Каганович Л.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Іуда, сын Іаковль, вмѣсто льва, образом невидимаго царя и бога лежит, и посему-то написано: «Возлег почи, аки . Кто воздвигнет его?» Лежит львица и царица наша, чистая дѣва, Бібліа, и о ней-το жизнь и воскресеніе наше Христос сказует: «Не умре дѣвица, но спит…» Блажен не смѣжающій очей пред блистаніем еяі Сей да поет Іуда Сидить попід оливою в кутку І люту думу думає з собою Про кривду й самоту свою тяжку. Без любки… без Учителя… без віри… Він тоне, мов знеможений пловець… Ех, бідний Юдо!
— Тютюнник Григорій, “Вир”