Словник Української Мови
Буква
1. Слово або стійке словосполучення, що позначає предмети, явища, поняття, які зникли з сучасного життя внаслідок історичного розвитку суспільства (наприклад, «боярин», «жупан», «кріпак»).
2. Спосіб мислення, світоглядна позиція або метод дослідження, що ґрунтується на розгляді явищ у їхньому історичному розвитку, зв’язку з конкретними умовами певної епохи.
Приклад 1:
Особливе місце серед писемних джерел з історії стародавніх народів Східного Середземномор’я, передусім євреїв, посідає Старий Заповіт, історизм багатьох сюжетів якого нині не викликає сумнівів. Ядром Старого Заповіту є перші п’ять його книг — П’ятикнижжя Мойсея, проте найба- гатший історичний матеріал міститься у Книзі Судців, чотирьох Книгах Царств, двох Книгах Параліпоменон (або Хронік), Книгах Ездри, Неємії, Пророків.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”