Словник Української Мови
Буква
ІРИГА́ЦІЯ, -ї, жін. 1. Штучне зрошення земель, що зазнають нестачі вологи, для підвищення їхньої родючості; зрошення (у 1 знач.). Здійснюється за допомогою спеціальних систем каналів, трубопроводів, дощувальних апаратів тощо.
2. мед. Промивання, зрошення порожнин тіла, ран або органів лікувальним розчином.
Приклад 1:
Іригація в ассирійському землеробстві використовувалася, проте відігравала набагато скромнішу роль, ніж у південноме- сопотамському. В долинах Верхнього і Нижнього Заба розвивалося тваринництво з літнім випасом худоби на гірських луках.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”