Словник Української Мови
Буква
1. Група корінних народів Північної Америки, що історично проживали на території сучасних штатів Нью-Йорк, Пенсільванія та південного сходу Канади, об’єднаних у Лігу ірокезів (Гауденосауні).
2. Мовна сім’я, до якої належать мови цих народів (ірокезькі мови).
Приклад 1:
Були вони високого зросту, мали довге нечесане волосся, зав’язане хвостами чи зібране в ірокези, обличчя мали темні й пошрамовані, в декого на чолі були намальовані дивні знаки й літери, хтось мав сережки у вухах та носі, у когось лиця були закриті хустками. На шиях у них бовтались медальйони й біноклі, за плечима несли вудки й рушниці, хтось тримав прапора, хтось — довгу суху палицю з псячою головою на кінці, хтось ніс хреста, хтось — лантухи зі збіжжям, у багатьох були барабани, в які вони, втім, не били, закинувши їх на спини.
— Тютюнник Григорій, “Вир”