Словник Української Мови
Буква
1. У давніх слов’янських віруваннях та міфології — райська, тепла країна, куди на зиму відлітають птахи і де перебувають душі померлих; вирій.
2. У народній поезії та образному мовленні — далекий, недосяжний, сповнений спокою та краси край; символ вічного літа, достатку й щастя.
Приклад 1:
Не забудь попрощатись, коли відлітатимеш в ірій… На столі залишаю, щоб ще повернутись сюди, Самоту неофіта в його недосправдженій вірі… «Зламався світ об серце: не люби…» Зламався світ об серце: не люби. Я витримаю, я, здається, сильна.
— Кіяновська Маріанна, “Бабин Яр. Голосами”