Словник Української Мови
Буква
ІОНІЗА́ТОР, -а, чол. 1. Прилад або пристрій, призначений для іонізації повітря, рідини чи іншого середовища, тобто для утворення в ньому позитивних і негативних іонів (наприклад, побутовий іонізатор повітря).
2. Фіз., хім. Речовина або агент (наприклад, радіоактивне випромінювання, ультрафіолетове світло), що спричиняє іонізацію атомів чи молекул.
Приклад 1:
Якщо іонізатор діє в газі тривалий час, то між процесами іонізації та ре – комбінації іонів встановлюється дина – мічна рівновага. Це означає, що кількість пар носіїв заряду, створюваних іонізат о- ром в одиниці об’єму газу протягом однієї секунди, дорівнює кількості нейтральних молекул, які утворюються в цьому об’ємі за той самий час внаслідок рекомбінації іонів.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”