1. Який перебуває в стані інтерференції (у 1 знач.); який взаємодіє, накладаючись один на одного (про хвилі, коливання, потоки частинок тощо).
інтерферуючий
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: прикметник () |
Словник Української Мови
Буква
1. Який перебуває в стані інтерференції (у 1 знач.); який взаємодіє, накладаючись один на одного (про хвилі, коливання, потоки частинок тощо).
Відсутні