ІНКВІЗИ́ЦІЯ, ї, жін.
1. У католицькій церкві в XIII–XIX ст. — система судово-слідчих органів, створена для боротьби з єретиками, вільнодумством, а також для переслідування ворогів церкви та папської влади. Діяльність інквізиції супроводжувалася таємним слідством, доносами, застосуванням тортур і публічними стратами (аутодафе).
2. перен. Жорстоке, нещадне переслідування, знущання, моральне або фізичне катування людей, що супроводжується безпідставними звинуваченнями та порушенням прав особистості. У країні запанувала справжня інквізиція — за найменший інакомислячий вислів карали ув’язненням.