Словник Української Мови
Буква
ІНФАНТИ́ЛЬНІСТЬ, -ності, жін. 1. Властивість за значенням інфантильний; несамостійність, незрілість поведінки, світогляду, емоційних реакцій, притаманна дорослій людині, яка зберігає риси, характерні для дитячого віку.
2. Мед. Відставання в розвитку, затримка фізичного або психічного дозрівання організму, що виявляється в збереженні в дорослому віці фізичних чи психічних рис, властивих дитячому або підлітковому віку.
Приклад 1:
Так, то були ідеали «народництва», зверхньо потрактовані, а то й зневажені сьогоднішніми молодими високочолими інтелектуалами… Звісно, мало місце і засліплення, й інфантильність, і видавання бажаного за дійсне, і те, що М. Бердяєв назвав «фабрикацією народної душі». Утім, як на мене, в чистому вигляді, в ідеалі, це далеко не найгірші іпостасі морального й громадянського самоутвердження людини.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”