Словник Української Мови
Буква
ІНДИВІ́Д, а, чол.
1. Окрема жива істота, особина, яка існує самостійно та має власні, притаманні лише їй ознаки; представник певної спільноти, групи.
2. Окрема людина як носій неповторних психічних, фізичних та соціальних властивостей; особа, особистість (у філософії, психології, соціології).
Приклад 1:
У квантовій механіці тотожні ча с- тинки повністю втрачають свою індивід у- альність і стають нерозрізнимими. Беручи до уваги фізичний зміст в е- личини 2 ψ , принцип нерозрізнимості т о- тожних частинок можна записати у вигляді ( ) = 2 321 q,…,q,…,q,q,q Niψ ( ) 2 312 q,…,q,…,q,q,q Niψ= , де iq – сукупність просторових і спінової координат і-ї частинки ( )iiii s,z,y,x .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Таке звернення (обіцянка ще, можливо, 10 % землі для індивід, користування? і то за особливі заслуги) ще більше одштовхне й упередить селян.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”