Словник Української Мови
Буква
1. Темно-синя фарба, яку добувають із соку тропічних рослин родини бобових або синтетичним шляхом; використовується для фарбування тканин, у живописі тощо.
2. Колір темно-синього відтінку, подібний до кольору цієї фарби; один із кольорів спектра (між синім і фіолетовим).
3. *спец.* Людина, якій приписують особливі, незвичайні здібності або властивості (напр., «діти індиго»).
Приклад 1:
З обвішаної скляними призмами люстри ллється химерне мерехтливе світло, — то призми гойдаються, тріпотять, як сережки, і витворюють світляний веселковий танок, випромінюють спектри… А у вікнах біжать вечорові силуети, біжать двома безконечними стрічками: фіалково-рожеві краєвиди, білі вершини гір, облямовані в колір індиго долини, фантастичні силуети дерев, блокпостів, будівель… Гейби два безконечні кінофільми. У салон-вагоні майже порожньо.
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”