ІМПЛІКУВАТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., що.
1. спец. Включати що-небудь до складу чогось як необхідну, логічно виведену частину; передбачати наявність чогось. Поняття «злочин» імплікує наявність вини.
2. лог. У логіці — виражати логічний зв’язок між двома висловлюваннями, за якого з першого (умови) випливає друге (наслідок); позначати операцію імплікації.