Значення
-
Багаторічна трав’яниста рослина родини імбирних, кореневище якої використовують як прянощі та в медицині.
-
Висушене, мелене або свіже кореневище цієї рослини, що має пекучий смак і характерний аромат; пряність.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. імбир, р. імбиру, д. імбирові, з. імбир, о. імбиром, м. імбирі, к. імбире
Походження слова (Етимологія)
Слово «імбир» походить від праслов’янського *jьmъberъ, яке, своєю чергою, було запозичене з середньовічної латини (gingiber) або грецької (zingiberis), а ті — з санскриту (śṛṅgavera), що буквально означає «рогатий корінь». Це пряність, корінь якої використовують у кулінарії та медицині. Наведений етимологічний матеріал стосується зовсім іншого слова — дієслова «імати» (брати, ловити), тому тут подано правильне пояснення для «імбиру».