ІМАНДРИ́Т, -а, чол. рід. 1. Застаріла або діалектна форма слова “ігумен”; настоятель чоловічого православного монастиря. Старенький імандрит благословив прочан на добру путь.
імандрит
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |
Древослів
Словник Української Мови