1. Фонетичне явище в українській мові, що полягає у вимові ненаголошеного голосного [е] як [и] або наближеного до [и] звука в певних позиціях, зокрема після м’яких приголосних (наприклад, «село» вимовляється як [сило]).
ікання
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Але через рідні пороги теж можна перечепитись, і Степан знітився вже від першого вибуху важкої батареї глухих голосівок і закону ікання, а влучний обстріл із скоропальних речівникових та дієслівних гармат примусив його геть ганебно відступити з палким бажанням за всяку ціну здобути цю несподівану фортецю.Діставши з бібліотеки найкращих підручників, він, закинувши решту, взявся того ж вечора споглядати їх і вивчати. Досі він знав самі російські граматичні терміни і з якимсь дивним хвилюванням вимовляв їхні українські тотожники, бачучи, що його мову теж уже розкладено на розділи й параграфи, підсумовано її закони й виведено правила.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”
Частина мови: іменник (однина) |