ікання

1. Фонетичне явище в українській мові, що полягає у вимові ненаголошеного голосного [е] як [и] або наближеного до [и] звука в певних позиціях, зокрема після м’яких приголосних (наприклад, «село» вимовляється як [сило]).

Приклади вживання слова

ікання

Приклад 1:
Але через рідні пороги теж можна перече­пи­тись, і Степан знітився вже від першого вибуху важкої ба­тареї глухих голосівок і закону ікання, а влучний об­стріл із скоропальних речівникових та дієслівних гармат примусив його геть ганебно відступити з палким бажан­ням за всяку ціну здобути цю несподівану фортецю.Діставши з бібліотеки найкращих підручників, він, заки­нувши решту, взявся того ж вечора споглядати їх і вивчати. Досі він знав самі російські граматичні терміни і з якимсь дивним хвилюванням вимовляв їхні українські тотожники, бачучи, що його мову теж уже розкладено на розділи й па­раграфи, підсумовано її закони й виведено правила.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”