ідиш

І́ДИШ, -у, чол. рід. 1. Германська мова єврейського населення Центральної та Східної Європи, що сформувалася на основі верхньонімецьких діалектів із значними запозиченнями з давньоєврейської, слов’янських та інших мов; належить до германської групи індоєвропейської мовної сім’ї; традиційно записується єврейським алфавітом.

Приклади вживання слова

ідиш

Приклад 1:
Рукопис був писаний однією й тією ж рукою, але різними мовами: найчисленніші були фраґменти українською, проте іноді, коли авторові бракувало термінів чи ще чогось там, 205 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ якихось ідіоматичних можливостей, наприклад, то він переходив на польську, німецьку, ідиш, кілька просторих пасажів написано вірменською, є також по одному уривкові ґімназійною грецькою, циганською, турецько-татарською, церковно-слов’янською, караїмською та Генуезькою мовами. Латинською мовою жодного фраґменту немає.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”