ід

ІД, прийменник, власна назва/термін.

1. Уживається для позначення напрямку руху до чого-небудь, у бік чогось (у складі сталих словосполучень, переважно в термінології, зокрема в психології, філософії, техніці). Наприклад: ід до мети, ід до об’єкта.

2. У складі термінологічних висловів — указує на спрямованість дії або процесу на певний об’єкт (наприклад, у психоаналізі: ід до себе, ід до іншого).

Приклади вживання слова

ід

Приклад 1:
Щоразу виростав якийсь амбал… А.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Рівняння Бернуллі можна сформу- лювати так: в стаціонарному потоці ід е- альної нестискува льної рідини сума ста- тичного, динамічного і гідростатичн ого тисків є сталою у довільному поперечному перерізі потоку. Для трубки т ечії, яка розміщена г о- ризонтально ( )21 hh = , рівняння Бернуллі має такий вигляд: constp2 2 =+υρ , де p2 2 +ρυ називається повним тиском.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
В р е зу л ь т а т і в і д л і к ч а су м а є в ід– носний характер. Ейнштейн показав, що в теорії ві д- носності перехід від однієї інерціальної системи відліку до іншої опи сується пере- твореннями Лоренца: 21 tuxx β− ′+′= , yy ′= , zz ′= , 2 2 1 c xut t β− ′+′ = ; Y ′ u Z′ K′ X ′ X A K Z Y Рис.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”