гир

Приклад 1:
тобто, звісно, Дніпро, але одночасно це й космічний годинник, адже поодинокі хвилі тільки тому й подібні до груш чи плинних гир, що вони відмірюють людині життя, і тоді Іван і зауважує: до його ніг набігає і його хвиля, і тепер він уже зовсім чітко розпізнає, що це не хвиля, а розлога годинникова гиря, за яку він хапається, щоб її втримати й перешкодити їй хитнутися назад, бож ця хвиля-гиря — це його, Іванове, життя, проте гиря на очах тоншає, стає м’яка й податлива, невпинно зменшуючися до краплини, і тієї ж миті Іван помічає, що він усередині цієї гирі– краплини, яка видовжується в нескінченний тунель, котрим він, Іван, біжить, тим часом, як обабіч виникають і щезають обличчя, століття й суходоли, аж поки нарешті вибігає на вокзал, де юрмляться втікачі з клунками, як це розповідала йому , пригадуючи воєнні митарства, яких він, Іван, не звідав, тому що народився під час бомблення на вулиці Берліну й ніколи не товкся на вокзалах, переповнених утікачами, серед котрих він розпізнає одноногого Безручка. «Вам відірвало ногу?» — схлипує Іван, та Безручко заспокійливо стріпує рукою, а тоді, переконавшися, що Іван його не чує, шепоче: «Я її переховую в серці».
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”