Словник Української Мови
Буква
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “гвізд” — невеликий металевий стрижень із загостреним кінцем та шляпкою, призначений для з’єднання деталей шляхом забивання.
2. Розмовна назва квітки гвоздики садової (Dianthus caryophyllus), особливо її махрових форм.
3. У техніці та побуті — деталь, схожа на цвях за формою або призначенням (наприклад, дерев’яний гвіздок-чоп, гвіздок у замку тощо).
Приклад 1:
У мене теж у черепі гвіздок, Я також бог, великий і безсилий… Незнаному воякові I Читайте газети при тихім вікні, Впивайтесь ясним каламутом. І як не зірвуться ці лагідні дні, Не крикнуть розпучливо-люто!
— Невідомий автор, “105 Oleh Olghich Vybranne”
Приклад 2:
Ну, гвіздок забитий, держиться добре. — Ану, гей, дайте дорогу… З дороги ж!
— Винниченко Володимир, “Записки кирпатого Мефістофеля”