Словник Української Мови
Буква
1. Старовинний український струнний музичний інструмент, що належить до родини цитр, який має плоский дерев’яний корпус різної форми (часто крилоподібний) з натягнутими над ним струнами; звук видобувається щипком пальців або медіатора.
2. Заст. Поетичне позначення будь-якого струнного музичного інструмента, а також символ музичного мистецтва, поезії та співу загалом (перев. у виразі “бряжчати/торкатися гуслів”).
Приклад 1:
Тут і бандури, тут і гуслі, тут і співи, й скоки, і всякі викрутаси. Отеє одкуплять було бочки з дьогтем да й розіллють по базару; одкуплять, скілько буде горшків на торгу, да й порозбивають па череп’є; одкуплять, скілько буде маж із рибою, да й порозкидають по всьому місту: «їжте, люде добрії!» А погулявши неділь ізо дві да начудовавши увесь Київ, ідуть було вже з музиками до Межигорського Спаса.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”