Словник Української Мови
Буква
1. У народній творчості: фантастична істота, чудовисько, яке начебто живе у лісі або на болоті та видає характерні звуки (“гупає”); лісовик, болотяник.
2. Рідкісне прізвисько або прізвище.
3. У діалектах: незграбна, повільна або неуважна людина; млява, незворушна особа.
Приклад 1:
Андрієве серце гупало, як навіжене: «Упізнав! Він безперечно впізнав!
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 2:
А камiння все гупало. Нiкого, щоправда, не зачiпало, але все падало.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”