Словник Української Мови
Буква
1. Вигукувати “гу!”, “гу-гу!” або інші подібні звуки, щоб привернути чиюсь увагу, переважно на відстані, або щоб переконатися у чиїйсь присутності.
2. Голосно кликати, покликувати когось, зазвичай вимовляючи його ім’я або звертаючись до нього.
3. Видавати характерні звуки (про сову та деяких інших птахів).
Приклад 1:
У праве вухо йому щось шепотів чигиринський сотник, але раптом зліва до нього почав гукати білоцерківський полковник. Юрій не чув.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
Маланка почала гукати Андрiя. Та Андрiя десь не було.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Стручиха почала гукати, — не озивається. — Мабуть, побiгла на вулицю!
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”