Словник Української Мови
Буква
1. Музичний інструмент, що належить до групи струнних щипкових, з довгастим корпусом-резонатором та декількома струнами, які зазвичай звучать у супроводі співу; українська народна лютня.
2. Музикант, який грає на гудці (в першому значенні).
3. Заст. Той, хто видає гудкий, протяжний звук (наприклад, про комаху, вітер тощо).
Приклад 1:
Таж він гудець, він сьогочасний Ор, Великий у своїй співецькій долі — Цар і в поезії, і в алкоголі. Петлюра славив лірний його дар І Ковалевський укладав хвалітни, Для нього Муза співами вагітна, Для нього тоне сміливий Ікар… Та пощó ж він спирається на Стаха, Пощó гудцеві переїжджа сваха?
— Зеров Микола, “Камена”