1. Рідкісне прізвище українського походження.
2. У міфології та фольклорі — персонаж, могутній велетень, що асоціюється з громом і землетрусом (зазвичай з великої літери: Грюк).
грюк
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
– друге… Посипалось – третє… Грюк! ногою в двері… Полетіли й двері у сіни.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
Коли наймити їли, голоднi, багато, вiн бурчав жiнцi: “як їсть, то впрiє, а як робить, то змерзне… Стук-грюк, аби з рук…” Коли ж страва була недобра i наймит клав ложку, Пiдпара сердивсь: “злиднi! що воно їло удома?
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Звичайно, на дорогу (вшиву, коли вiтер рветься в щiлини, а пiчки ще нема; коли придавлять так, що тiльки охнеш; коли одноманiтний стук колiс заколисає й присниться все, що пройшло, що вiдходить — i жах, i грюк, i чорт знає що), за таку дорогу остаточно розболиться тiло. Потяг летить за гори, за лiси, на пiвнiч.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Частина мови: іменник (однина) |