Словник Української Мови
Буква
1. Порушувати релігійно-моральні норми, вчиняти гріх; відступати від Божих заповідей.
2. Мати якийсь недолік, ваду; бути схильним до чогось забороненого або небажаного (наприклад, грішити неточністю, грішити пияцтвом).
3. Бути винним у чомусь, допускати помилку (часто у вислові “не грішити совістю” або в запереченні).
Приклад 1:
Проте, на думку деяких учених, звинувачувати ассирійських володарів у безпрецедентній жорстокості значить грішити проти істини, бо вони, мовляв, «не були більш нещадними щодо переможених, аніж їхні попередники в інших країнах; не вони видумали звірячі розправи з бунтівниками, відомі до них і застосовувані в пізніші часи, коли вже не залишилося й сліду від їхніх обширних царств». Могутня армія — надто велика спокуса для сильних світу цього, її створюють не для забави.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”