Словник Української Мови
Буква
1. Міфологічна істота у вигляді крилатого коня, що поєднує риси орла (голова, крила, передні лапи з пазурами) та коня (тулуб і задні ноги); символ швидкості та піднесення духу в античній та середньовічній традиціях.
2. У геральдиці — фантастична геральдична фігура, що зображує крилатого звіра з тулубом, задніми ногами й хвостом лева та головою, крилами і кігтями орла, іноді з вухами.
Приклад 1:
Юрій сидів на гнідому аргамаку, той пирхав, гріб копитом землю — інші коні вже були на тому боці. Юрій переплив човном, коня Олелько перевів бродом.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
t витесав ти тут гріб і сотворив собі на висоті гріб… Це нині господь Саваоф скине, і зітре мужа, і відбере знаряддя твоє і вінець твій славний, і кине тебе у країну велику й безмірну, і там помреш…” Нещасний книжник! Читав пророків, шукав людину, та натрапив на мерця й сам з ‘ним 308 пропав.
— Тютюнник Григорій, “Вир”