грайливо

Приклад 1:
— для неї вже безнадійно старі, оскільки вона, Любця, в душі залишилася шістнадцятилітньою юнкою, — але тому що Любця, — заки до Пилипа наблизилася Харитя, від присутности якої Любця розчинилася в повітрі, хоча звідти час від часу й долітали її пронизливі позивні сигнали, — грайливо чаклуючи Чоботаренка очима кольору розвареної перлової юшки, допитувалася, як він, Чоботаренко, рефлектує на онтологічну генезу еферемности трансцендентального логосу, що дифузує в апріорні феномени еманаційної ревеляції, котрі, sui generis, субстанціюються в перцептивні рефлектори інвективного раціо, — Чаплине пояснення апарату-лускавки зла просипалося в порожнечу повз Чоботаренкові вуха, а тут ще саме тієї миті, як Любця, неквапливо виважуючи склади інвентивного раціо, особливо звабливо випнула лише для гадючого ока дещо прив’ялі вустоньки, ними ніби простягаючи своєму ощасливленому співрозмовникові назустріч невидиму сливку, підпилий Степан Блажко (що його, звісно, ані трохи не виправдувало, бо який дідько велів йому в пристойному товаристві перебирати міру), — безцеремонно відгородивши ліктем від Чоботаренка віком ані трохи не погамовану Цірцею (так наче хто управнив шолудивого, ласого до неповнолітніх дівчаток Блажка, підтоптане хтиве опудало, на яке Любця й глянути не хотіла б, визначати, кому належить пальма вічної молодости! ), зажадав від Чоботаренка, — отак просто з місця, хоч нетільна телись!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Щасливо розгублений Михайло з чубчиком, що грайливо нависає над лобом, оглядається на людей, які все прибувають, усміхається, дивлячись на урочисте дійство. Батько нареченої Петро Григорович у парадному чорному костюмі, білій сорочці й червоним метеликом на шиї, і Ганна Антонівна у модному одязі з петербурзького магазину зустрічають гостей.
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 3:
— ну хоч би вранiшню каву, або на обiд — пiдсмажене курча, таке, як ото в телерекламах: золотаво зашкрумiле, мерехке од спiлих сокiв, iз грайливо пiдiбганими нiжками вмощене на лапатих листках салати, засмажене курча завжди виглядає щасливiшим од живого, просто промениться чудесним, смаглим рум’янцем з утiхи, що зараз його з’їдять, — можна також подавати який‑небудь джус, чи джин з тонiком у високих товстобоких шклянках, можна з льодом, кубики, коли набирати, смiшно поторохкують, можна й без льоду, взагалi, можливостей безлiч, треба тiльки одного — щоб хтось сидiв по той бiк їхньої довбаної загороди, в якiй, здається, завелася мурашва, бо по стiльницi раз у раз повзе щось, що в гiгiєнiчному американському домi не повинно би повзати, та i в неамериканському теж, — хтось, кому ти це все добро мала б, сяючи журнальною усмiшкою, з кухнi подавати, позаяк же там нiхто не сидить i сидiти не збирається, то ти наповажилась була воздвигнути на стояковi iмпровiзований зимовий сад iз двох безневинних вазонiв — три тижнi тому, коли ти сюди вселилася, то були: пишна темнозелена кучма в жовтогарячих квiтах — раз, i рясне намисто лискучих, схожих на пластиковi, червоних бубок на високих стеблах з елегантно завуженим листям — два; зараз обидва вазони мають такий вигляд, нiби цi три тижнi їх день у день поливалося сiрчаною кислотою, — на мiсцi буйної кучми клаповухо звисають кiлька пожовклих листочкiв з нерiвно обгорiлими краями, а колишнi тугi червонi намистини щодалi, то бiльше нагадують сушену шипшину, навiщось поначiплювану на рудi цурупалки, — найсмiшнiше, що ти якраз не забувала, поливала свiй “зимовий сад”, ти плекала його, як учив Вольтер, еге ж, ти хотiла чогось живого в цiй черговiй, казна‑якiй з ряду‑йому‑же‑несть‑кiнця, тимчасовiй хатi, де бруди всiх попереднiх винаймачiв невiдмивно повсякали в кожну шпарину, так що ти й не бралася їх вiдмивати, — але подлi американськi бур’яни вияви‑лися занiжнi на твою депресiю, що незбовтана гусне в цих чотирьох стiнах, взяли й здохли, поливай не поливай, — а ти ще хочеш, щоб тебе держалися люди! ), — так ось, у кухнi з глумливо глупим бульканням скапує вода в раковину, i нiчим перекрити цей звук — навiть касети на поставиш, бо портативний магнiтофончик також чомусь вийшов з ладу.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”