1. (у фразеологізмі) Діалетне позначення гри, забави; вживається у виразі “пуститися в грай” — почати грати, веселитися, пуститися в розгул.
2. (у творах Тараса Шевченка) Власна назва коня, кобили або вола; кличка тварини.
грай
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Все грай та грай, а ти, робото, стій! Яка ж робота?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Грай вогнями, заводь i мани На бистрiнь, на невидимi рiки — Тiльки ж — Господи! — не обмани: Не осунься з‑пiд стiп сухостоєм, В мить на гранi жаского злиття З твоїм сяйвом — не стань пустотою: Трухлим духом сипкого смiття (Як заманка, личкована чортом Нiби скарб…) I у пеклi, на днi, Буде жовто згоряти нiщота Моїх нидом звакованих днiв.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
А де ти? Тут я,мамо. А чи не годi вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стiй! Яка ж робота? Як – яка робота? А хто ж обору мав загородити? Та добре вже, загороджу, нехай-но. Коли ж воно, оте “нехай-но”, буде? Тобi б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим! Та хто ганяє? Бидло ж я пасу, а помагає. Одчепися з такою помiччю! Сами ж казали, що як вона глядить корiв, то бiльше дають набiлу. Вже ж – вiдьомське кодло! Немає вiдома, чим вам годити! Як хату ставили, то не носила вона нам дерева?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Частина мови: іменник (однина) |