грат

1. (від нім. Grat — гребінь, ребро) Технічний термін для позначення гострого ребра, задирки, виступу на поверхні металу, що утворюється після механічної обробки (наприклад, після різання, штампування, лиття) і який зазвичай видаляється (знімається) при подальшому шліфуванні або зачистці.

2. Рідкісне позначення для гребеня гори або гострого скельного виступу (за аналогією з німецьким значенням), що вживається переважно в спеціалізованій літературі або поетичній мові.

Приклади вживання

Приклад 1:
Залізо грат холодне, і від нього зводить м’язи над бровами. Андрій притискає чоло до заліза ще дужче, щоб остудити розпечений мозок, та остудити його не може, мозок палахкотить несамовито, запалений самим припущенням про зраду, як страшною іскрою.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”

Приклад 2:
— отут я вперше глянула на нього — то був молодий, десь пiд тридцятку, невисокий, але купно збитий, як iз цiльного куска виллятий “шпiк”, його прегарнi, мов сливи, очиська заволiкло хтивим сизуватим туманцем, так дивилися на мене, кожен iз‑за грат свого життя, сотнi чоловiкiв рiзних нацiй i кольорiв шкiри, виткнутись на хвильку — можна, от чого не можна — це вийти назовсiм; “Pardon me?” — перепитала я тим зумисним гострим голосом, яким вiдшива‑ється нахаб, i той Хуан, чи Пабло, чи Педро, зразу втямив, що — все, кiнець, викручено контакти, — “нi, нiчого”, пробелькотiв i ще щось далi мимрив собi пiд носа, вже по‑своєму, — могутнiй тваринний заклик його тiла зiв’яв, скрутився, став швидко‑швидко вичахати, поруч мене сидiв звичайний собi причепа‑емi‑грантисько — втiм, небавом i встав, i попрямував — чи до виходу, чи десь iнде, я вже не дивилася, повернувшись до книжки: особа, iно вигулькнувши, розчаклувала стать.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: іменник (однина) |