Особа, яка вміє читати й писати.
Людина, що має певні знання в якійсь галузі, добре обізнана в чомусь.
У староруській та українській середньовічній традиції — урядовець, писар, службова особа, що займалася діловодством.
грамотний
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
У традиційному (середньовічному) Китаї цю національну Біблію знав напам’ять кожен грамотний китаєць. Луньюй відіграв колосальну роль у формуванні китайського менталітету; він донині служить значною мірою дороговказом у сфері етико-морального життя нації, хоча ще у 20-х роках XX ст.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
Легісти, вважали, шо надміру грамотний народ, який встромляє свого носа в політику, буде некерованим. «Якщо люди дурні, їх легко залучити до важкої праці, а якщо розумні, то, примусити нелегко»,— твердив Шан Ян (Шан цзюнь шу, 6).
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Частина мови: іменник (однина) |