Значення
-
У давньоруській мовознавчій традиції — закличний вигук, що виражав заклик, підбадьорювання або використовувався у складі закличних формул (наприклад, у фольклорі: “гой-гой!”).
-
У сучасній українській мові — рідкісний заклик або вигук, що вживається для вираження заохочення, радості або жвавості, часто у повторі “гой-гой!” або у сполученні з іншими словами (“гойда”, “гойкати“).
-
У специфічному контексті може використовуватися як власна назва або термін, що походить від давнього заклику, для позначення певних явищ, персонажів у фольклорі, літературі чи культурі (наприклад, у вислові “гой єси, добрий молодець”).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. гой, р. гоя, д. гоєві, з. гоя, о. гоєм, м. гоєві, к. гою