гой

1. У давньоруській мовознавчій традиції — закличний вигук, що виражав заклик, підбадьорювання або використовувався у складі закличних формул (наприклад, у фольклорі: “гой-гой!”).

2. У сучасній українській мові — рідкісний заклик або вигук, що вживається для вираження заохочення, радості або жвавості, часто у повторі “гой-гой!” або у сполученні з іншими словами (“гойда”, “гойкати“).

3. У специфічному контексті може використовуватися як власна назва або термін, що походить від давнього заклику, для позначення певних явищ, персонажів у фольклорі, літературі чи культурі (наприклад, у вислові “гой єси, добрий молодець”).

Приклади вживання

Приклад 1:
Ось постій: я те­бе за­ки­ну,-обізвав­ся він; підвівся, бе­ре на ру­ки ди­ти­ну – гой­дає. Ди­ти­на ле­жить-усміхається.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Точка підвісу O і центр гойдання O′ мають властивість спряженості: якщо вісь підвісу проходить через центр гой– дання, то точка O попередньої осі підвісу стане новим центром гойдання і період гойдання фізичного маятника не змінит ь- ся. За теоремою Штейнера маємо: 2lmJJ c += , де cJ – момент інерцій маятника відносно осі, що проходить через центр мас.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
— вiдьма, пускаючи дим, реготалася зсередини неї, вперше за довший час хоч чимось задоволеної: “Гой‑го, серце, — де твоє почуття гумору?” — “Я його на тiй квартирi залишив”, — бовкав вiн: з тої квартири вони, Богу дякувать, виїхали, i найлiпше було б її по них запечатати бодай на пiвроку, заки звiтриться чумний дух, — “Ну збiгай, принеси, — шкiрилася вiдьма, — я тут зачекаю”, — “Ключа здав”, — бовкав вiн, ставлячи, як гадав, крапку, але помилявся: “Ключа здавала — я, а в тебе був дублiкат”, — вiдбивала вона: швидке, навальне фехтування кiлками, за яким сторонньому просто не встежити, нi, що не кажiть, а з них таки була пара, нема що!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: іменник (однина) |