говірко

1. Різновид української народної музичної духової інструменту, що належить до типу волинок; міх, надувається через дерев’яну втулку, з якого повітря надходить до двох-трьох мелодійних трубок (сопілок) та однієї-двох бурдонних, що створюють супровід.

2. Заст. Розмовник, балакун, той, хто багато говорить.

Приклади вживання

Приклад 1:
Іван, пер­ше ніж об­ля­га­тись, кли­кав до се­бе Ми­ко­лу, завж­ди співу­чо­го і говірко­го: – Мико!.. Хо­ди д’ мені, браччіку!..
— Коцюбинський Михайло, “Тіні забутих предків”

Частина мови: іменник (однина) |