Словник Української Мови
Буква
1. Місце, де в давнину існувало укріплене поселення (город), залишки якого збереглися у вигляді валів, ровів, культурного шару ґрунту; археологічна пам’ятка.
2. Велике за розмірами або значенням укріплене поселення, місто в давньоруський період (часто вживається в літописах та назвах конкретних історичних об’єктів).
3. (у топонімії) Назва населених пунктів або місцевостей в Україні, що походять від історичних укріплених поселень.
Приклад 1:
Удвох з Тукальським вони поїхали в Городище до Юрієвої сестри. Коли верталися назад, їх схопили польські жовніри.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
), Совутинське городище скіфського часу (V -III ст.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”
Приклад 3:
Се так, але се, властиво, аргумент contra[17]: ім’я «Сіверського», очевидно, зв’язане було з верхів’ям Дінця, що дійсно випливає з сіверського Посейм’я, і се верхів’я з тою назвою противставлялося чи верхнім його притокам, що, мабуть, также мали ім’я Дінця (так, «Донецьке городище» лежить на р. Удах), або середній і нижній його часті. В пізнішій номенклатурі, переданій нам в люстраціях українських замків середини XVI в., ім’я Сівери, «уходовъ Сиверскихъ» прикладалося до літописної території сіверян — далі Посулля воно на полуднє не йде.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”