горностай

1. Невеликий хижий ссавець родини мустелових (Mustela erminea) з довгим тілом, короткими лапами та цінним білим хутром з чорним кінчиком хвоста, який узимку змінює буро-руду літню шерстку на сніжно-білу.

2. М’яке, пушисте, дуже цінне зимове хутро цього звірка, традиційно використовуване для оздоблення парадного одягу (наприклад, мантій монархів, суддівських мантій).

3. Геральдична фігура у вигляді стилізованого білого хутра з чорними хвостиками, розташованими певним чином; поширений символ у європейській геральдиці.

Приклади вживання

Приклад 1:
Гри­горій міг лежати, притаївшись десь межи колодами, го­динами і дивитися, як під крутим берегом в кам’яних розсипах клопочеться горностай — такий смішний в лі­тнім убранні, рудувато-бурий, як старець, порівняно з пишним зимовим своїм строєм. Він вибігав з щілини десь і шнирив межи каміннями, ворожив щось біля ку­пки наритої черв’яком землі, вилазив на коріння і бігав по нім сюди-туди.
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”

Частина мови: іменник (однина) |