горній

1. (у християнстві) Верхня частина вівтаря, призначена для зберігання святих да́рів, що символізує небесний, духовний світ; також загальна назва для всього вівтарного простору.

2. (переносно, книжн., часто у множині: горнії) Небесні сили, небесне царство, вищий, духовний світ.

Приклади вживання

Приклад 1:
Веди мене с тобою в горній путь на крест; Рад я жить над горою, брошу долню персть. Смерть твоя — мнѣ живот, Желчь твоя — сластей род, о Іисусе!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: t.d. () |