1. (іст.) Власна назва збірки віршів українського поета Павла Тичини, виданої у 1918 році; символізує ранній, емоційно-напружений період його творчості.
2. (перен., книжн.) Властивість поетичної мови або музики, що характеризується особливою силою, напруженістю, емоційним піднесенням, виразністю, схожою на потужний голос (горло); пафос, вигук.