гор

1. (у слов’янській міфології) Бог сонця та світла, що часто зображувався верхи на коні; солярне божество.

2. (у давньоєгипетській міфології) Бог неба та сонця, що зображався у вигляді сокола або людини з головою сокола; один з верховних богів, покровитель фараонів.

Приклади вживання

Приклад 1:
І там, у цій темниці, в тісноті інших ніг — тупітли- вих, джинсових, шкарпет­ кових, ніг, які пітніли, про­ тестували й обурювались, — вона вмить віднайшла його, Перфецького, безконечні ноги, подані їй назустріч, і вона обвила їх собою, ніби цупкими ліанами, а тоді зна­ йшла там, удалині, це живе і сильне створіння, цю дочасну зброю, молодого князя, гор­ дого воїна, самолюбного задаваку, стрімкого верш­ ника, твердого стоїка, ніж­ ного ґвалтівника, солодкого вбивцю, вільного козака, доброго велетня. І так, про­ бираючись ненастанно на 137 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ аномалію патріярхатів.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Сам – пред­во­ди­тель; ро­дичі •- уряд­ни­ки справ­ник, суд­дя, підсуд­ки – все то зяті, ро­дичі зятів, племінни­ки… Як квоч­ка кур­чат зби­рає під кри­ла, так Ва­силь Се­ме­но­вич приб­рав до своїх лап цілий повіт… І все кру­гом мов­ча­ло, терпіло, слу­ха­ло й ро­би­ло на ко­ре­нас­тий рід панів Польських та все ниж­че, ниж­че на­ги­на­ло го­ло­ву пе­ред йо­го вла­ди­кою.,… XI Махамед Після смерті Ми­ро­на й Ма­ри­ни ли­ха до­ля, за­че­пив­ши край­ком слізьми змо­че­но­го кри­ла жит­тя Іва­но­ве та Мот­ри­не, май­ну­ла на інші ха­ти з більши­ми не­дос­та­ча­ми, злид­ня­ми – на кріпацькі ха­ти порізне­них лю­дей… Ко­зачі куб­ла об­гор­ну­ло ти­хе хлібо­робське щас­тя. Нас­та­ли ро­ки ко­хан­ня в полі та в ху­добі, скла­дан­ня вся­ко­го при­бут­ку, тяж­кої гос­по­дарської праці до­ма й на полі, та втіха дітка­ми, ко­го бла­гос­ло­вив гос­подь… Іван, ще ди­ти­ною нап­ря­мо­ва­ний по хлібо­робській] л До­розі, так її й дер­жав­ся.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
Що гор­да, то й гор­да, а він спог­ля­не – і очиці спус­тить; всі вже поміти­ли, і ото вже хва­ли­лись: «Бу­де­мо ж доб­ре та й доб­ре гу­ля­ти на весіллі! Не­хай гос­подь па­рує, ко­ли собі прий­шлись до па­ри!» IV А ба­га­тир­ка бу­ла Ма­ру­си­на ма­ти з діда-прадіда: у неї в світлиці під сто­лом бу­ли за­ко­пані ще якісь пи­лявські гроші, то сподіва­лись гульні на всю Гетьман­щи­ну.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Частина мови: іменник () |